Анастасія Дойнікова: «Зрозумійте, виживуть здорові і грамотні»

02.07.2013 13:00

Anastasiya DoynikovaЯкась жвава дівчинка в шортах, футболці і бейсболці влетіла у двір на велосипеді. Відважно загальмувавши, кинула на лавку біля під’їзду неновий рюкзак. Невже це вона? Так і хотілося сказати: «Ви Настя?» Стоп! Це ж сама нетактовність. Жінці скоро сімдесят п’ять. Вартувало великих зусиль не піддатися спокусі попросити паспорт.

Анастасію Дойникову знає кожен український альпініст. І не лише український. Серед альпіністів Дойникова — жива легенда. Абсолютно випадково в інтернеті натрапив на інформацію про те, що 80-річний японець зійшов на якусь вершину. Дідусь став національною гордістю Японії. Його сходження засоби масової інформації назвали сенсацією. У нас в Україні відношення до таких людей, м’яко кажучи, ніяке.

До теми: Підготовка до змагань

— Я можу поїхати куди завгодно. Хоч до Гімалаїв, хоч на Монблан. Фізична форма це дозволяє, — говорить Анастасія Дойникова і продовжує: щодня бігаю десять кілометрів. Катаюся на роликах. Катаюся на велосипеді. Восени катаюся на лижоролерах. Взимку купаюся в ополонці. Мене можна запускати в космос. Артеріальний тиск 110 на 65. Я гіпотонік. У мене зараз пульс 59.

— Ви не раз піднімалися на Ельбрус — найвищу гору в Європі. Шість кілометрів рівної дороги — відстань не така вже й маленька. А тут — вгору! Як поводяться люди в екстремальних ситуаціях? Адже справа не лише у висоті та крутих, неприступних схилах.

— Там страшної сили вітер. Геть зносить! Напередодні нашого сходження загинуло двоє хлопців. Їх знесло вітром. У прямому розумінні цього слова. По-друге, там недостатньо кисню. Шістдесят відсотків кисню. З миргородської групи, яка ходила напередодні нашого сходження, до вершини змогла дійти лише одна людина. Останні застрягли на одному з перевалів, а потім повернулися назад. Врахуйте також, що Ельбрус — діючий вулкан. Там постійні викиди сірководню. Коли вітер повертає у бік альпіністів, випари сірки накривають все отруйною хмарою. У нас в групі в одного почалися галюцинації, в іншого крововиливи в очі. Однак це були підготовлені, треновані хлопці.
doynikova

— Як перевіряють претендентів на сходження? Адже не кожен, хто хоче, туди може піти?

— Команда набирається роками. Відповідальність за людей бере на себе тренер. Тренер повинен точно знати, можна брати людину чи ні. Наприклад, не беруть тих, кому не виповнилося 18 років. Наш тренер Миколаєнко торік возив групу до Гімалаїв. Це була збірна група. Дві людини з Миргорода, двоє з Донецька, двоє з Полтави, ще звідкись. У цій групі був син моєї виховательки з дитячого будинку, якому 54 роки. А їй вже дев’яносто. Так вони казали: все було б добре, але не було психологічного контакту. А це найгірше, що може бути при сходженні. Наш тренер сказав: «З цією групою, з якою я ходив на Ельбрус, я можу піти куди завгодно». Група була психологічно однорідною.

До теми: Популяризація здорового життя на Миргородщині

На дві тисячі метрів висоти ви можете вести кого завгодно. Але навіть тут трапляються спалахи — у вигляді психологічної напруги. Скандали, чвари і тому подібне. Адже це зовсім інше середовище. Тому обов’язково треба підбирати групу. Наприклад, групу школярів водять на невисокі гори. Як звичайних туристів. І вже після того, як вони провели три-чотири сходження і більше, можна робити складніші сходження.

Свою внучку я водила в гори з чотирьох років. Ми тоді вже ходили на двохтисячник. З другою онукою теж рано почали ходити в гори. Вони у мене грамотні. І намет уміють поставити, і вогнище розкласти, і поїсти приготувати.

Знаєте, для того, аби ходити в гори, потрібно дуже серйозно готуватися. І психологічно, і фізично. Головний тренер з біатлону України колись з моєю подругою вчився в технікумі. Він вже тоді водив групи на Кавказ. Організований, дисциплінований. І абикого не брав. Розповідають, дасть марш-кидок з підготовкою на 20 кілометрів, хто не витримає, можна прощатися. З усієї групи він взяв лише двох дівчат.

До теми: Майже чемпіон

— Чи важко брати участь у сходженні фінансово?

— На Ельбрус з моєю пенсією піднятися практично неможливо. Сходження туди обходиться в три тисячі гривень. Після кожного сходження я весь рік борги віддаю. Бачите, стоять лижі в кутку? Вартість цих лиж двісті доларів. А у мене їх три пари.

— А пенсія?..

— Тисяча триста гривень. Це сорок чотири роки трудового стажу в медицині. А що в медицині можна отримати? Нічого.

Анастасія Дойнікова

Анастасія Дойнікова — факелоносець з Миргорода

Якби у нас до людей, які займаються спортом застосовувалася інша державна політика, тоді й українські люди були б здоровіші, і середній рівень життя був би набагато вищий. Ось моя внучка навчається в спортивному ліцеї з баскетболу. Входить у своїй вазі до збірної України. Готуються на змагання до Європи. А хлопці, які закінчили торік училище, виїхали: хто до Саратова поступати, хто до Москви. Вони там грають, їм платять стипендію за те, що грають і плюс вчаться в інституті або університеті. Тобто наша держава зовсім не зацікавлена в здоровому суспільстві. Тому наші спортсмени і біжать до Росії.

Я завжди дітям кажу: «Зрозумійте, виживуть здорові і грамотні». Потрібно прищеплювати масовий потяг до фізкультури і спорту. Має бути масовість у спорті. Все ж таки система фізичної підготовки за радянських часів була на найвищому рівні. Зараз, відверто кажучи, системи немає ніякої. У нас лише клуби — і все платне.

Анатолій НЕДАВНІЙ, м. Миргород Полтавської областіДжерело
Поделиться в соц. сетях
0
Теги: