«Ваші кросівки украли на китайській митниці. Замовте третю пару, і вам їх доставлять літаком»

14.07.2013 12:51

кросовкиВинахідливий 15-річний підліток із Котелевщини «взув» у неіснуюче спортивне взуття пів-України й іще кількох білорусів
— Я в комп’ютерах взагалі не розбираюся! — обурився 51-річний Олександр, житель одного із сіл Котелевського району, коли до нього навідалася міліція, щоб перевірити інформацію про віртуальне шахрайство. — У мене навіть мобільного телефону немає. Телевізор не показує…
Чоловік, котрий сам проживає у старому будинку, в якому єдиною ознакою цивілізації є, мабуть, тільки задимлена лампочка Ілліча та старенький радіоприймач, не брехав. Хоча потерпілі вказували саме на нього. Люди із усіх куточків України відправляли гроші на його банківську картку, будучи впевненими, що платять за розрекламовані кросівки, однак товару не одержували.
Проте Олександр згадав, що сусідський хлопець, Вовка Сабадаш (ім’я змінене. — Авт.), возив його на таксі в райцентр, і вони провернули там одну справу.
— Цей хлопчак якось зайшов до мене додому, — повідав Олександр дільничному, — і розповів, що йому повинні переслати гроші, але так як він неповнолітній, не може відкрити рахунок у банкові. «Якщо я заплачу вам півсотні гривень, ви погодитеся оформити рахунок на себе?» — заінтригував він мене. А чого ж не погодитися за такі гроші? От тільки виданої картки я і в руках не тримав. Вовка, як тільки я підписав всі документи, поклав її собі в кишеню і зник.  Назад у село мені довелося повертатися вже пішки…

Під час обшуку оперативники виявили в підлітка 17 (!) використаних стартових пакетів

Все це відбувалося в березні. Виручивши підлітка, сільський чоловік і думати перестав про це. Олександр ні слухом ні духом не відав, що юний «підприємець» провертає від його імені такі махінації! За два місяці, як установили правоохоронці, з його картки було знято понад двадцять тисяч гривень!
Виявилося, 15-річний Вовка Сабадаш спритно обвів навколо пальця не тільки довірливого сусіда, але й десятки незнайомих йому людей з усієї України й навіть Білорусії.
— Із Google (пошукова система в Інтернеті. — Авт.) я дізнався, що найчастіше через інтернет-магазини купують кросівки, — розповідає Сабадаш історію свого обману. — І в мене з’явилася ідея продавати спортивне взуття. Ось так одного разу вранці встав і вирішив зайнятися власною справою. Перед цим я певний час учився в одного веб-дизайнера, дещо почерпнув, переглядаючи відеоуроки в Інтернеті. Гроші на «розкручування» в мене були — сам уже створюю людям сайти. За невелике замовлення клієнти платять двісті п’ятдесят гривень. Крім того, давав відеоуроки на You Tube (веб-сайт, що дозволяє завантажувати й переглядати відео. — Авт.). Тож домовився з адміністратором одного популярного сайту, на який підписано близько трьох мільйонів користувачів, що за 150—200 гривень на день він виставлятиме мою рекламу на передній стіні. Потім знайшов (взагалі це складно, але я зумів) платних піарщиків, котрі погодилися всього за півсотні гривень (зазвичай вони просять у десять разів більше) рекомендувати мої послуги іншим через соціальні мережі. Позитивні відгуки писав сам.
Крім академічних пізнань у комп’ютерній справі, яку він освоїв усього кілька років тому, у хлопця є ще й комерційна жилка. Азами успішної торгівлі він володіє на рівні професора. Тому його пояснення обуреним покупцям, які не дочекалися вчасно товару, звучали досить переконливо. І як справжній шахрай, Володимир умів вчасно вийти із затіяної ним гри. У певний момент його номер мобільного телефону виявлявся недоступним для зв’язку. Під час обшуку оперативники виявили вдома у підлітка сімнадцять (!) використаних стартових пакетів. Siм-карти він швидко змінював, щоб його не могли «вирахувати».

«Я «затупив»! Терміново перешліть мені ще 100 гривень за доставку товару»

Один з потерпілих, житель Тернопільської області Віктор, наприклад, до останнього вірив «казкам» юного шахрая. Побачивши в Інтернеті рекламу гарних і недорогих кросівок фірми «Nike» і «Adidas» (усього за 300 гривень за пару), нібито зроблених у Китаї, тернопілець вирішив уточнити деякі деталі щодо товару, не підозрюючи, що змушує невідомого продавця говорити йому те, що він бажає чути. «Це пресована шкіра? Якщо так, то я візьму дві пари», — написав Віктор у своєму першому електронному листі. «Звичайно», — одержав позитивну відповідь і відразу перевів на номер картки 51-річного Олександра, якою розпоряджався віртуальний шахрай-початківець, 600 гривень. Пізніше потенційний покупець поцікавився, чи китайська підробка дуже відрізняється від оригіналу, і залишився задоволений відповіддю: «Нічим не відрізняється». Через кілька днів Віктор запитав, чи трапляються затримки з доставкою товару. Відповідь продавця:
«Дуже рідко».
Проте Вікторові не пощастило. «Затримка на митниці. Чекайте», — повідомив йому «Олександр», коли після «законних» десяти днів, які він давав на доставку посилки, замовник так її й не одержав. Ще через п’ять днів тернопілець захвилювався: де ж знаходиться його товар? І Володимир придумав чергову дурницю: «Мені телефонували з Китаю і сказали, що посилку вкрали на митниці. Поки були травневі свята, на митниці трапилася затримка і там «обчистили» вагони з товаром. Сказали, що завтра перевідправлять. Замовте ще одну пару, щоб вона була доставлена авіатранспортом. Просто від трьох пар товар відправляється літаком. Через десять днів одержите». «Та мені стільки не треба!» — відповів Віктор, все ще не розуміючи, що його «розводять» на гроші. І відразу сам підказав винахідливому хлопцеві, як йому заробити на ньому ще сотню гривень. «До речі, а за доставку скільки приблизно вийде?» — поцікавився він у продавця дешевих китайських кросівок. Далі я наведу відповідь школяра без літературної обробки — його мовна безграмотність просто шокує: «Ой блин, извените блин блин я забыл за доставку сказать. За доставку
100 грн. нужно перевести мне потому как я перевожу деньги на почту что бы вам их (кросівки. — Авт.) отдали. Сможете завтра перевести? Только завтра нужно срочно завтра блин извените пожалуста во я затупил. Спасибо за понемание». Вікторові здалося це дорогувато, він попросив відправити замовлення яким-небудь іншим, більш дешевим способом, але Сабадаш його переконав заплатити початкову суму: «Товар іде з Китаю застрахованою посилкою. Вона дорога, але безпечна. Переведіть 100 грн.». На доказ своєї чесності замовник навіть копію квитанції про оплату скинув «постачальникові» товару через Інтернет. До речі, на телефонні дзвінки той практично ніколи не відповідав, пояснюючи пізніше в електронних листах, що в нього був вимкнений мобільний. Зрештою, видалив і свою безіменну сторінку в соціальній мережі. Тільки тоді, через місяць після безрезультатної переписки, Віктор все-таки зрозумів, що він залишився без грошей і без бажаних кросівок. І звичайною поштою відправив заяву в Котелевський райвідділ міліції із проханням розшукати й покарати шахрая.

«Грошей додому практично не приносив: їздив на таксі, смакував піцою»

— Першою ми одержали скаргу від громадянина Білорусії на батька неповнолітнього Сабадаша, успішного підприємця, — розповідає начальник Котелевського РВВС Віталій Браславець. — Житель із сусідньої держави стверджував, що він перевів на його ім’я через систему Westernunion п’ятдесят вісім доларів як плату за товар (кросівки), однак посилки так і не дочекався. Почали розбиратися в ситуації і з’ясували, що від імені батька в цьому разі діяв його син. Тоді він «списав» усе на… пошту. Мовляв, відправлена посилка, найімовірніше, десь загубилася дорогою. Сабадаш-старший того ж дня відшкодував потерпілому збиток і, здавалося, конфлікт був вичерпаний. Ми готові були вже закрити кримінальне провадження, однак тут знову «спливли» ті ж китайські кросівки. У райвідділ надійшли скарги від чоловіка з Тернопільської області й від жінки з Донецька. З них дізналися, що зловмисник проживає в тому ж селі, що й родина Сабадаш. Було схоже, що там діє якесь злочинне угруповання.
«Кібер-злочинця» оперативна група застала за звичною для нього роботою — годівлею биків на міні-фермі свого сусіда. Чоловік, котрий нічого не тямить у комп’ютерах, живе фактично на те, що подадуть, дуже здивувався, що за кілька місяців з його банківської картки було знято понад 20 тисяч гривень.
— Говорю дільничному: «У мене й миші з будинку повтікали — від злиднів. Якщо щось коштовне знайдете в господарстві, скажіть і мені», — посміхається Олександр, згадуючи про те, як його перевіряли на причетність до злочину. — Коли він почав запитувати про банківську картку, я й згадав, що за кілька днів до цього Вовка забігав до мене й попереджав: «У разі чого, скажеш, що втратив картку». От до чого той комп’ютер доводить. У Петра, мого сусіда, синові вісімнадцять років, а він на вулиці не показується — все сидить у тому Інтернеті. Що він там робить? Може, теж з когось «бабки збиває»? Хоч би мені коли-небудь відро води для биків допоміг піднести, хоч би трави кинув тваринам…
Володимир, накоївши біди,  і далі планує вдосконалювати свою майстерність: збирається вступати до політехнічного коледжу, щоб одержати професію системного адміністратора. От тільки отримані знання, божиться, ніколи не використовуватиме в кримінальних цілях.
— Що б ти порадив людям, які роблять покупки через Інтернет? Як тут уникнути підступу? — звертаюся до свого юного співрозмовника, котрий, незважаючи ні на що, викликає в мене симпатію.
— Потрібно бути розумним, — ще з дитячою безпосередністю відповідає Володимир. — Учу, як не «лохонутися»: якщо зацікавила реклама на якомусь сайті, треба зателефонувати й попросити  скановану копію паспорта. Якщо продавець не дасть її, значить, це підстава. Але найкраще вибирати товар на перевірених сайтах. Знайти представника у своєму місті, домовитися з ним про зустріч, оцінити пропоновану річ і тільки потім віддати гроші.
Дотримуючись цього правила, хлопчак і сам купував для себе футболки й кросівки через Інтернет. А коли розбагатів, батькові сорочку подарував.
До речі, куди поділися понад двадцять тисяч гривень, сам зрозуміти не може. Додому, у всякому разі, він їх практично не приносив, тому батьки нічого запідозрити не могли. Їздив на таксі зі школи, так це всього 14 гривень в один кінець. Замовляв собі піцу, так це лише тридцятка за раз… Втім, з математикою у юнака проблеми — навіть просте рівняння вирішити не може, а домашні завдання з алгебри давно не виконує. Рахувати гроші, виявилося, теж не вміє, хоча прораховувати все наперед — мастак.
— Як тільки я вклав кошти в справу (приблизно тисячу гривень) — забезпечив техпідтримку, зробив гарний дизайн, як у справжньому інтернет-магазині, — так і пішли замовлення, — вихваляється Володимир. — У середньому через день мені хтось робив замовлення. Я відразу знімав гроші — боявся, що картку заблокують у будь-який момент. Модератори «заморожували» мою сторінку в соцмережі, оскільки замовники скаржилися, що не можуть одержати від мене товар. Останнім часом було таке відчуття, що мене ось-ось викриють…
— У хлопця, котрий скоїв протиправні дії, є час подумати над своїм
вчинком, — коментує начальник управління МВС України в Полтавській області Едуард Федосов. — Оскільки він не досяг шістнадцятирічного віку, відповідальність за нього нестимуть батьки — відшкодують матеріальні збитки потерпілим. На даний момент такими визнано троє осіб, хоча в ході розслідування кримінального провадження їх може з’явитися набагато більше. Адже встановлено, що грошові перекази відправлялися із Запорізької, Донецької, Київської, Рівненської, Хмельницької, Тернопільської областей. Тому обмануті покупці, якщо вони мають відповідні докази, можуть звертатися до Котелевського райвідділу міліції. А до юного інтернет-шахрая будуть застосовані тільки примусові міри виховного характеру. Наприклад, обмеження дозвілля…

Ганна ВОЛКОВА

Поделиться в соц. сетях
0
Теги: