У Миргороді за напрацьованою міліцейською схемою у фермера відібрали 100 тонн соняшникового насіння

13.03.2013 18:14

подсолнухиВартість викраденого соняшникового насіння — понад 300 тисяч гривень. Це увесь минулорічний дохід, уся праця миргородського фермера Віктора Коваля та членів очолюваного ним фермерського господарства під назвою “Павільйон флори”. На ці гроші сподівалися не тільки їхні сім’ї, щоб прогодуватися, а й самі фермери, щоб провести весняну сівбу, як кажуть, закласти під майбутній урожай. 9 березня Віктор зайшов у редакцію, сів у мене в кабінеті на стілець і не міг почати розмову.

-Що з Вами, хто Ви такий? — стривожено і я запитав.

-Це фермер з Миргорода, позавчора у нього шахраї вкрали 100 тонн соняшнику, — відповів замість нього добре знайомий мені Віктор Герасименко, який привів колегу-фермера в редакцію у пошуках захисту. — Розповідай, Вікторе.

-Все, ні насіння, ні грошей, — тільки й видавив з себе Коваль.

Лице його то блідло, то червоніло…

-Як викрали!? Це ж не мобільник, не гаманець, — кажу. — 100 тонн!.. Де насіння лежало?

-У мене в господарстві, у Миргороді. Вони приїхали шістьма КаМАЗами з причепами. Коли я відчув неладне, вирішив повернути КаМАЗи від вагової на склад, тобто знову розвантажити у себе. Але в райвідділі міліції мене запевнили, мовляв, не бійся, довірся цим покупцям, вони заплатять за соняшник. І я повірив міліціонерам. Їх же було аж п’ятеро у кабінеті! Кількох я знаю. Оформив документи і відправив машини на Зіньків, на олійницю. І сам поїхав з ними…

-Як прізвища миргородських міліціонерів, яким Ви повірили?

— Заступник начальника міліції Володимир Піскун, начальника карного розшуку Руслан Петренко. З обома я добре знайомий, а ще були в кабінеті у Піскуна троє слідчих чи оперів. І ті двоє “покупців” були у кабінеті.

В результаті ми говорили годин три. В цей час під’їхав напарник Віктора Коваля, член його фермерського господарства Леонід Пасічник, який привозив на лікування у Полтаву свого восьмирічного сина. У його цифровому фотоапараті зафіксовано важливі моменти злочину. Він молодець, що це зробив. Тепер щось підтасувати зловмисникам не вдасться. А те, що це може статися в ході слідства, тепер у потерпілих є на це підозра. Вони вражені тим, що опломбовані зіньківською міліцією і поставлені нею під охорону КаМАЗи з соняшником, шахраї вивели з території Зіньківського АТП, вивезли на елеватор в село Супрунівку, що під Полтавою, і в ніч з 7 на 8 березня розвантажили. Тобто, зірвали “міліцейські пломби”, плюнули на міліцію, тобто на державу Україна, котра уповноважила міліцію оберігати спокій і майно своїх громадян.

Так, цей факт не може не викликати тривогу! Я пишу цю статтю і думаю, чи взяли міліціонери під охорону, чи накинули наручники на тих, хто цинічно перешкодив слідству, хто не виконав Закон “Про міліцію”, хто з-під носа у Зіньківського райвідділу (АТП за триста метрів від міліції) викрав КаМАЗи? Якщо зіньківські міліціонери цього не зробили, то може скластися враження, що вони спільники злодіїв. Тим паче, стало відомо: тим АТП поставлений керувати колишній працівник міліції.

Своєю публікацією я хочу допомогти правоохоронцям повернути таки сім’ям членів фермерського господарства, їхнім дітям зароблений ними чесно шматок хліба. Зароблений у тяжкій праці на землі.

З огляду на те, що трагедія сталася ось-ось, буквально кілька днів тому, варто її ключові моменти і акценти розставити в хронологічному порядку.

У лютому цього року Віктору Ковалю потелефонували з Миргородської районної асоціації фермерів і повідомили, що до них у пошуках продавця соняшникового насіння звернувся якийсь чоловік. Фермер В. Коваль сказав, що може продати. “Покупець” на ім’я Андрій виявився віком років тридцяти восьми. Він сказав, що розрахується за соняшник у день покупки, коли продукція буде зважена, відома буде остаточна вага і згідно з виставленим фермером рахунком.

3 березня. Миргород. В. Коваль телефонує Андрію про те, що готовий відвантажити насіння. Андрій обіцяє уже наступного дня прислати автомобілі. Коваль повідомляє членам свого фермерського господарства, щоб завтра прийшли вантажити соняшник.

4 березня, четвер. 8 година ранку. Андрій телефонує, що машини уже повернули на Миргород з траси Київ-Харків в районі села Поділ, прямують через Велику Багачку. Але цього дня так і не з’являються у фермера. На телефонний дзвінок Андрій протягом дня не відповідає. Вантажники цілий день чекають. А вже увечері сам Андрій телефонує і каже, що машини приїдуть завтра вранці.

5 березня, п’ятниця, 6.30 ранку. Андрій телефонує Ковалю, що машини вже виїхали і проїхали… Великі Сорочинці і щоб Коваль їх зустрів. Віктор Степанович думає, чому це вчора вони їхали з одного боку, а тепер їдуть зовсім з протилежного. Зустрічає спочатку два КаМАЗи з причепами, веде їх на вагову, потім на свій склад під навантаження і знову на вагову. Так протягом шести годин завантажили всі шість КаМАЗів. Машини стоять завантажені, готові виїхати, але “покупця” Андрія… немає поряд. Коваль не відходить від машин, сторожує, телефонує Андрію, мовляв, машини завантажені. Той по телефону каже, що приїде його директор з Полтави і заплатить фермеру гроші. Очікуваного директора фермер жде до 15-ї години, але так і не діждався. Натомість біля вагової з’являються якісь молоді люди на “Тойоті”. Вони приглядаються, потім підходять до Коваля і питають, хто він такий. Коваль відповідає, що жде директора “від Андрія”. Двоє кажуть, що він, Андрій, хоче купити у Коваля соняшник, а їм перепродати. Ті питають, чи знає Коваль, де живе Андрій? Коваль не знає. Вони кажуть, що зараз його знайдуть. І від’їжджають. Хвилин через десять двоє на “Тойоті” знову під’їжджають до Коваля. Кажуть, сідайте в машину, будемо вирішувати, що робити далі. Вони кажуть фермеру, що буцімто віддали Андрію 250 тисяч гривень, а він, сякий-такий, утік. Двоє цих “покупців” кажуть, що треба йти в міліцію і подавати заяву про викрадення їхніх грошей. Всі троє заходять в кабінет до заступника начальника Миргородської міліції підполковника Володимира Піскуна. Тут ті двоє подають заяву про викрадення у них Андрієм грошей — 250 тисяч, які вони мовби дали йому для купівлі соняшника. До розмови приєднується начальник карного розшуку Руслан Петренко. Викликають слідчих. Збирають письмові пояснення. При всьому цьому ті двоє кажуть, що соняшник можна відвезти в Зіньків, на підприємство “Укролія”, а Ковалю обіцяють, що розрахуються з ним після свят, у вівторок 9 березня. Тобто, підводять до того, щоб Коваль довірився їм і відправив уже завантажені і зважені КаМАЗи у Зіньків. Коваль відчуває неладне і вирішує повернути КаМАЗи на свій склад, розвантажувати. Віктор Степанович Коваль звертає увагу на те, що ті двоє з “Тойоти” (на той момент він уже знає їхні імена Володимир у чорних окулярах і Михайлюк, прізвище змінено редакцією в інтересах слідства) поводять себе дуже спокійно у міліції і впевнено, хоча ж у них щойно викрали серйозні гроші! Руслан Петренко і заступник начальника Володимир Піскун у присутності трьох слідчих запевняють фермера, що проблем у нього не виникне і що він спокійно може відправляти товар на Зіньків. Коваль довіряється правоохоронцям і відправляє КаМАЗи на Зіньків.

6 березня, субота. 8 година ранку. Віктор Коваль і Леонід Пасічник у Зінькові, на комбікормовому заводі, на території якого “Укролія” приймає соняшник. КаМАЗи стоять біля прохідної підприємства. Коваль іде до керівництва, щоб “Укролія” прийняла від фермерського господарства шість машин соняшнику. Всі документи фермер представляє. Питань не виникає. “Укролія” дає згоду. Коваль виходить на вулицю. В цей час під’їжджає керівник АТП “Зіньківавтотранс” і просить розрахуватися за транспортні послуги. Коваль каже, давайте рахунок. Директор АТП і фермер їдуть у бухгалтерію автопідприємства. Тут директор Петро Іванович Олефіренко починає шукати ключі від кабінету, потім каже, що треба викликати бухгалтера і касира. У Коваля і Пасічника складається враження, що він чомусь затягує час. При цьому каже, що хоче взяти соняшник на себе, що ось-ось приїдуть хлопці з Полтави і домовимося, що він, Коваль, здасть соняшник на них. За транспорт Олефіренко так грошей і не бере. Приїжджають троє з Полтави уже знайомі фермерам Володимир в окулярах і Михайлюк. Вони говорять у кабінеті з Олефіренком “за зачиненими дверима”, потім закликають Коваля і Пасічника і пропонують здати на них соняшник. Коваль і Пасічник відмовляються, бо ті грошей не платять. Коваль і Пасічник виходять з кабінету на подвір’я і бачать, що КаМАЗи з їхнім соняшником… стоять уже тут, на території АТП. Хто дав команду водіям переганяти сюди машини від “Укролії”? Коваль і Пасічник сказали Олефіренку і трьом візитерам з Полтави, що йдуть у міліцію. Ті відповіли: “Хоч куди хочете”. Коваль подає заяву в міліцію про перешкоджання з боку директора Олефіренка розпорядитися своєю власністю. До АТП приходить слідчий Зіньківського РВВС старший лейтенант міліції Олександр Варава. Але ворота зачинені, охоронець не пускає, каже, що нікого немає, полтавські поїхали, а телефонів ніяких він не знає. Хвилин двадцять працівник міліції робить спроби зв’язатися з директором Олефіренком. Виявляється, що охоронець збрехав (чи йому хтось наказав брехати?) — директор Олефіренко виявився на місці. О. Варава приймає рішення опломбувати КаМАЗи і поставити їх під охорону до вівторка, 9 березня.

7 березня, неділя. 14 година 30 хвилин. Леонід Пасічник з Миргорода телефонує до одного з водіїв КаМАЗа. Той повідомляє, що їх, водіїв, викликають на роботу невідомо для чого. Коваль і Пасічник приймають рішення виставити до КамАЗів свою охорону. Л. Пасічник і А. Явтушенко вирушають у Зіньків. І на території АТП КаМАЗів… не бачать.

20 година вечора. Л. Пасічник подає заяву в Зіньківську міліцію про викрадення фермер ського соняшнику. На АТП направляють слідчих Вараву і Цигана. Вони опитують того самого охоронця. Той каже, що при ньому не виїжджали.

Близько 24-ї години ночі. На АТП повертається перший КаМАЗ — порожній. Його водій втікає, не дає пояснень міліції. Леонід Пасічник перекриває в’їзд в АТП своїм легковиком. Наступні п’ятеро водіїв КаМАЗів дають пояснення: куди їздили, де розвантажили соняшник. Варава і Циган усе фіксують протокольно, а Леонід Пасічник всі пояснення, зняті міліціонерами, фіксує на цифровий фотоапарат. Водії кажуть, що розвантажилися в Супрунівці, на елеваторі “Інтер-агро”. Там Михайлюк був присутній і забрав у них документи на вантаж. На запитання слідчих, хто зірвав пломби з КаМАЗів і хто дав команду виїжджати з території АТП, водії відповіли, що в неділю, буквально перед виїздом, їх зібрали в диспетчерській і представили нового директора — Максима Гелдаша, мовби він і дав команду вирушати. Водії сказали, що їм видали товарно-транспортні накладні і до них прикололи гроші на 90 літрів дизпального на кожен КаМАЗ з причепом. А пломби зривав Михайлюк і за його наказом самі водії.

8 березня. Миргород. 8 година ранку. Фермер В. Коваль пише заяву на ім’я начальника Миргородського РВВС полковника міліції Віктора Самсоненка -порушити кримінальну справу проти громадянина Михайлюка, який викрав 100 тонн соняшникового насіння на суму більше 300 тисяч гривень.

9 березня. Полтава. 8 година 20 хвилин. Віктор Коваль і Леонід Пасічник — у керівника “Інтер-агро” Олександра Мамая. Повідомляють, що 100 тонн вкраденого соняшника розвантажено на підпорядкованому його підприємству елеваторі в Супрунівці і просять Олександра Федоровича, як впливову і авторитетну людину, розібратися, а також блокувати кошти, щоб вони не потрапили в руки шахраїв. Олександр Федорович сказав, що інформований про цю ситуацію і що там розбирається міліція. Пообіцяв сприяти.

14 година 30 хвилин. Полтава. Дзвінок Ковалю з Миргорода: з приводу нахабно викрадених 100 тонн соняшнику “на килим” до начальника обласної міліції генерала Михайла Цимбалюка викликані керівники Миргородської і Зіньківської міліції.

10 березня. Полтава. 11 година. Фермер В. Коваль подає письмові заяви М. Цимбалюку і прокурору області В. Войцишену вжити термінових заходів по затриманню злодіїв.

Олександр КУЛИК

Джерело

P.S. Міліції, а отже і генералу М. Цимбалюку відомі прізвища усіх фігурантів цієї кримінальної справи, прізвища водіїв, номери автомашин, тощо. Вони зафіксовані слідчими Миргородської і Зіньківської міліції у письмових поясненнях і протоколах. Один з них чомусь обмовився, що після всього цього йому доведеться подавати рапорт на звільнення. Чого побоюється рядовий правоохоронець, який чесно і професійно виконав свою роботу? Це сигнал для полковників і генералів! А тим часом фермеру сьогодні дорога кожна година, адже гряде посівна. Фермер годує не тільки свою сім’ю — він вирощує хліб і для дітей правоохоронців. Їхня честь — його захистити і негайно повернути йому викрадений урожай, а шахраїв притягти до відповідальності.

Поделиться в соц. сетях
0
Теги: